Головний редактор онлайн-медіа “Преступности.НЕТ” Анатолій Чубаченко поділився, як повномасштабна війна змінила роботу видання. З початком вторгнення частина команди пішла захищати Україну, інші співробітники залишили країну, а склад редакції змінився на 70%. Медіа стикається з новими викликами: необхідністю адаптації до мінімальних ресурсів, пошуком фінансування через гранти та технічними труднощами. Попри всі перешкоди, редакція продовжує свою діяльність, забезпечуючи читачів важливими новинами.
— Як змінилась ваша робота з початком повномасштабної війни?
— Ситуація в редакції взагалі змінилась кардинально. Починаючи від того, що довелось частково релокуватися, закінчуючи тим, що з перших днів повномасштабного вторгення керівництво компанії фактично пішло захищати Україну. Відомо і про Артема Дибленка, який захищав Маріуполь і був у полоні, і Дмитро Дмітрієв, який зараз очолює спецпідрозділ «Янголи», ВМС України. Вони продовжують бути у складі сил оборони. Пів року тому мобілізувався Тарас Леонтян. У нас десь на 70% змінився склад редакції, тому що декілька людей виїхали за кордон і не повернулись, з нами вони більше не працюють, дехто звільнився, дехто пішов працювати у інше видання, як, наприклад, Юлія Акімова, яка зараз працює на РБК-Україна.
Зараз у нас мінімальна кількість журналістів, які необхідні для більш-менш повноцінної роботи сайту. Разом зі мною у нас на ПН зараз шість журналістів, які щодня займаються тим, що наповнюють сайт. Ще є хлопець, який допомагає з відео, є окрема людина, яка веде телеграм, є людина, яка займається грантами – пошуком, підписанням догорів. Це наша Олександра Ющишена, вона також спеціалізується на написанні матеріалів. Якщо є якісь матеріали, вона може писати їх. Але, враховуючи те, що зараз доводиться дуже багато працювати з грантами, то ми їй виділили окремо цей напрямок, і майже не залучаємо до роботи на стрічці, щоб просто не розпилювалась.
Ми досі не оговтались від тієї хакерської атаки, ми не відновили свій сайт «NikLife», він існує тільки в соціальних мережах і є журналістка, яка займається тим, що веде соцмережі «NikLife».
— Чи є якісь думки, що буде далі з «NikLife», адже це був окремий сайт, який займався таблоїдною журналістикою?
— Є плани, ми, мабуть, не будемо відроджувати його як окремий сайт, це буде окрема рубрика на сайті ПН. Зараз плани такі, але для цього ще потрібно зробити чималий обсяг роботи з технічної сторони сайту. Ми підняли версію вересня 2020 року, без усіх змін, доповнень, і нашвидкоруч робили, щоб там був хоча б переклад і певні нові технічні моменти, щоб сайт працював. Але зараз ще вистачає роботи, це окремий напрямок, який доводиться вести, щоб повернути сайт у більш-менш нормальний режим.
— Як змінилась твоя робота, враховуючи, що керівництво компанії стало на захист держави?
— Мені додалось повноважень, обов’язків. Якщо раніше я займався лише сайтом, то зараз мені доводиться займатись ще і адміністративною роботою. Це і пошук коштів, і підписання договорів, виплата зарплат, уся ця адміністративна робота, плюс ще судові засідання. У нас є дві судові справи, в одній ми відповідачі, а в іншій – співвідповідачі, раніше цим займався Артем Дибленко, а зараз доводиться мені.
— Раніше «Преступности.НЕТ» та «NikLife» були найбільшим виданням за розміром команди. Скільки у вас раніше було людей?
— У різні часи у нас було до 20 журналістів.
— Яка основна проблема сьогодні з журналістами, яку ти бачиш у вас і взагалі?
— Вони були завжди. Але з початком повномасштабного вторгнення вони особливо загострилися. Як і будь-де — кадри. Раніше з кадрами, якщо дивитись на зріз миколаївських медіа, випускники яких спеціальностей працювали у журналістиці, то у нас в певні часи людина з дипломом журналіста була одна в редакції, усі інші були істориками, політологами, філологами, юристами. Зараз через те, що у миколаївських вишах — у Могилянці, НУК, університеті Пилипа Орлика — є уже випускники. Це люди, які мають диплом журналіста, або його скоро отримають. У нас зараз працюють три студентки 4-го курсу. Вони ще не бакалаври, але уже працюють.
— Чи плануєте ви розширяти команду?
— Залежить від того, кого ми будемо брати на роботу і де взяти на це кошти. Я запитую у дівчат, які у нас працюють, чи хочуть працювати їхні одногрупники. Ні. Хто хотів — уже працюють. Якщо людина хоче працювати у журналістиці, вона на четвертому та п’ятому курсі уже буде працювати. Якщо вона не хоче працювати — вона буде баристою, на якихось адміністративних посадах, але журналістом вона уже не буде. Тому, питання в тому, що зараз потрібно, мабуть, трохи почекати, поки у дітей, які були на другому курсі, перейшли на третій курс, щоб у них з’явилось певне бажання або хоча б розуміння, чого вони уже хочуть, і далі з них уже когось вибирати. Ну і далі шукати на це, відповідно, кошти. Це друга проблема, кошти. І вона завжди була проблемою. І її вирішення не лежить ні в грантах, ні в тому, скільки ми отримаємо договорів на розміщення реклами, а її зараз фактично немає. Я думаю, що це питання не вирішиться найближчими роками, це точно.
— Чому?
— Поки читачі не зрозуміють, що за інформацію потрібно платити, як вони платять за воду, електроенергію, за інтернет, незалежних у повному розумінні цього слова засобів масової інформації не буде. Бо навіть тоді, коли люди будуть платити кошти, ЗМІ буде залежати від донатів читачів. Коли ЗМІ отримує гранти — він залежний від грантів. Незалежні ЗМІ — це дуже широке розуміння. Поки читачі не зрозуміють, що за інформацію потрібно платити, медіа будуть вимушені постійно шукати джерела доходу.
— Яка структура ваших доходів сьогодні?
— Більшою мірою ми залежимо від договорів на розміщення пресрелізів: це якісь державні структури, місцеві органи влади. А також гранти. Ми зараз налаштували собі AdSense, він дає певний дохід, якого вистачає, щоб хоча б якісь технічні потреби сайту перекрити. Невеликий відсоток реклами, зокрема у Телеграмі, який у нас найбільш активний щодо реклами.
— Який основний фокус уваги сьогодні сайті «Преступности.НЕТ». Ви регіональне видання, але якщо відкрити вашу стрічку новин, можна побачити, що більше половини новин у стрічці — не місцеві. Це через брак журналістів, які б могли опрацьовувати місцеву тематику, чи це ваша редакційна політика така?
— Це був виважений крок. Ми розуміли, на що ми йдемо. Основна ідея була, і я вважаю, що вона, в принципі, спрацювала: всі новини в одному місці. Яка була логіка: людина заходить, отримує важливі миколаївські новини, ми їх не пропускаємо. Далі вона читає про те, що відбувається в Україні, і які важливі новини у світі. Їй не потрібно більше ходити по засобах масової інформації і збирати для себе певну картинку світу, що відбувається взагалі. Ми дали можливість нашим читачам отримати максимально багато цікавої важливої інформації. Це була ідея в принципі існування. Вона спрацювала.
За цим же принципом ми ведемо телеграм-канал. Він ведеться взагалі як окрема платформа. Ми не підв’язували його під сайт. Ми не намагаємось переводити трафік з телеграму на сайт і з сайту на телеграм, бо це трохи не працює.
Коли спілкуєшся з людьми, мені іноді кажуть: «А ми тільки телеграм ваш читаємо, ми сайт не читаємо, нам не вистачає часу», а інші кажуть навпаки, що читають тільки сайт. «Ми звикли, що ми зайшли, у нас стрічка, ми прогортали, подивились, що можна почитати». Цей принцип ми перейняли на телеграм, і він дав певні свої результати.
— Які новини сьогодні найпопулярніші?
— Складно сказати, оскільки я зараз не можу побачити кількість прочитань у новині. З технічної точки зору ми це питання не вирішили. Внутрішні лічильники сайту не працюють, на жаль, і я не можу побачити, що зараз читають.
Я думаю, що війна залишається поки що найбільш популярною темою, і люди будуть і надалі її читати. Людей уже не здивуєш прильотами, їх не здивуєш фото та відео руйнувань. Але просто, щоб розуміти, що відбувається, люди заходять і читають. Я думаю, що для них ще більш менш цікавими залишаються певні важливі локальні новини.
— Чи є у вас плани створювати клуб читачів?
— Ні. Ми вдячні нашим читачам за те, що на початку повномасштабного вторгнення у березні 2022 року вони відгукнулися на наше прохання. Це було перше, і, можливо, останнє, і ми тоді отримали чималу підтримку фінансову від наших читачів. Це дало нам змогу два місяці протягнути і виплачувати зарплату журналістам. У нас не було жодного місяця, коли б ми хоча б мінімальну зарплату не виплатили. Але чи можемо ми зараз прохати їх? Не знаю. Ми розуміємо, що поки ми можемо хоча б мінімально забезпечувати себе, і ми не в тій критичній ситуації, в якій можуть знаходитись наші воїни, чесно, не повертається язик просити про допомогу. Тим паче якщо ще дивитись про те, яку кількість зборів ми кожного дня отримуємо з проханням опублікувати. Тому поки що ні. Ми думали про це перед повномасштабним вторгненням, що можливо потрібно вводити якісь донати. Ну, це може бути 5% від усієї кількості читачів. І ми скажемо нашим читачам, давайте ви будете нам донатити, і, можливо, ви будете бачити менше реклами, менше якоїсь “джинси” чи ще чогось. Вони починають донатити, а нічого не змінюється. Бо тих 5%, які донатять, не вистачає, щоб редакції повноцінно працювати. І ці 5% можуть просто піти, й більше ніколи не бути з нами через те, що ми десь їх “обманули”.
— Розкажи про роботу з грантами. З ким ви працюєте?
— Ми почали цим займатись у перші місяці після повномасштабного вторгнення. Ми тоді отримали від “Журналістів без кордонів” грант, який дав нам можливість певний час прожити, ми працювали з “Вікном Відновлення”. Зараз підписали договір з ІМІ на виготовлення матеріалів. Є у нас невеликий проект для телеграму на розміщення антифейків. І ще деякі невеликі гранти. Отримали чимало техніки: і ноутбуки були, і зарядні станції, генератор, що дало нам змогу працювати в блекаут. Зараз ми думаємо, де знайти старлінк для роботи під час блекаутів, коли не працює мобільна мережа.
Проблема з грантами у тому, що мало хто дає кошти на інституційну підтримку. Усі хочуть, щоб ти виписав якісь великі матеріали, якісь проекти. А коли у тебе банально мова йде про те, щоб не втратити те, що є, а не якийсь новий проект зробити… Бо якщо дивитись на те, що завжди найбільше цікавило наших читачів — це новини, стрічка новин. Це те, на що ми постійно звертаємо чимало уваги. Ми не можемо собі дозволити виділяти журналістів, щоб писати якісь великі розлогі матеріали. Бо вони і до війни дуже сильно не читались, за окремими винятками. Я зараз не можу дати можливість журналістам витратити 2 – 3 тижні, щоб написати матеріал, який у стрічці сховається через три години. І він не дасть якогось великого відклику, не дасть вигоди. Але для того, щоб отримати грант, ми маємо це написати. Ми беремо грант на те, щоб якось дати можливість редакції більш менш нормально працювати, і змушені ужиматись і витрачати свій час на те, що в плані відвідувань та прочитань великої користі нам не дасть, на жаль.
Коли у нас запитують, на що нам потрібні кошти, я кажу чесно — нам потрібні гроші на зарплату, на конкурентну зарплату. Нам не потрібні кошти на якісь проекти. Якщо буде можливість утримувати редакцію і буде фінансова можливість розширювати штат редакції, ці матеріали все одно будуть. Як показує мій досвід, завжди в редакції знайдеться одна – дві людини, які скажуть: не хочу сидіти на стрічці, хочу робити класні матеріали, репортажі. Окей. Але для цього потрібні кошти.
До повномасштабного вторгення у нас було чітке розуміння, хто чим займається. Були журналісти, які займались міською радою, обласною радою, були ті, хто відвідував суди. Зараз це дуже складно робити. Але ми намагаємось, щоб хтось відповідав за всеукраїнські новини, кримінал, місцеву владу. Це тяжко, але нам вдається.
Ми зараз знаходимось в такій ситуації, коли ТікТок, коли 30-секундні відео, фейкові публікації в соціальних мережах викликають більше ажіотажу, ніж якісь дійсно важливі теми. Люди не читають, вони не думають, не хочуть аналізувати. Вони думають, що якщо вони побачили у фейсбуці якусь публікацію, то це правда, не розбираючись і не допускаючи, що це можливо неправда. Це дуже велика проблема і великий виклик для нас в першу чергу як для журналістів. Люди скоріше повірять якомусь фейку, ніж дійсно правдивій актуальній інформації. Це знову ж таки через те, що певна частина мешканців не вірять владі.
— Чи є у вас ще якась потреба у техніці, чи готові ви до блекаутів?
— До зими ми готові, не погано було б ще хоча б одну – дві зарядні станції. Через те, що є люди, які працюють віддалено з дому. І під час відключень світла, якщо у такої людини немає можливості отримувати електроенергію з альтернативних джерел, то вона як і всі інші без зв‘язку, без світла і не може працювати. Є потреба у ноутбуках, її ми стараємось частково закривати власними силами, коли є змога.
— Чи є потреба у якомусь навчанні для журналістів?
— Зараз так багато цих навчань, і якщо у людини є бажання, вона спокійно може знайти, куди поїхати. Я не бачу в цьому великої проблеми. Плюс, ті нові кадри, які приходять, вони й так навчаються, сидячи в редакції, ставлячи питання більш досвідченим колегам, ми і так все їм пояснюємо. Мова вже про якісь hard skills, але знову ж таки, редакція, яка свого часу робила круті дослідження по відкритих данних, я думаю, може навчити людину користуватись відкритими даними.
— Раніше між медіа була певна конкуренція за новини, в першу чергу за оперативність. Чи бачиш ти сьогодні якусь конкуренцію між миколаївськими медіа?
— Конкуренція за виживання. Це так можна назвати. Можливо, моя точка зору буде суб‘єктивною, але ми живемо в той час, коли інформації настільки багато, що якщо ти щось не відпишеш, то ніхто навіть не помітить. Якщо не брати якісь дуже гучні теми, якщо ти не напишеш про те, що якась комісія щось вирішила, чи хтось щось сказав — воно пройде просто непоміченим, бо цього настільки всього багато. Тут конкуруй – не конкуруй, а інформації вистачить усім. Як на мене, тут мова йде не про конкуренцію, а про те, щоб втримати своє. Для нас це було особливо гостро після того, як ми не працювали два тижні. А для сайту не працювати да тижні це дуже критично. І ми потім повертались до своїх показників дуже довго. Конкуренція не за читача, я її не бачу. Просто кожен взяв якусь свою нішу: хтось пише більше про ДТП, хтось пише більше про місцеві новини, хтось пише більше про новини якогось окремого району, ми пишемо про те, що вважаємо цікавим — про Афганістан, про Ізраїль, поїздку Зеленського до США і так далі. Я думаю, що за ці роки, скільки існують миколаївські видання, люди давним-давно уже визначились, кого вони хочуть читати. А наступне покоління тік-токів — не знаю, чи можемо ми за них конкурувати, наскільки взагалі їм цікаві новини.
«Преступности.НЕТ» продовжує залишатися важливим джерелом інформації то одним з топових медіа Миколаївської області, попри всі труднощі, пов’язані з війною та зменшенням команди. Анатолій Чубаченко наголошує, що головним викликом залишається пошук шляхів для стабільного розвитку медіа в умовах, коли традиційні джерела доходів більше не працюють.
Матеріал виготовлено в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
