Головна редакторка “Вечірнього Миколаєва” Олена Івашко поділилася реаліями роботи газети в умовах війни та економічних труднощів. Видання стикається з проблемами логістики після зміни системи доставки “Укрпошти”, через що передплатники отримують газету із затримками. Попри це, колектив продовжує працювати завдяки ентузіазму, підтримці читачів та пошуку грантових можливостей, намагаючись зберегти якість контенту та розвивати нові напрямки.
— Чи вистачає вам журналістів для повноцінної роботи видання?
— Журналістів нам вистачає. В нас працюють професійні журналісти, які тут з самого початку роботи газети. Це Наталія Христова й Олена Кураса. В принципі, газету ми робимо у трьох. Тому журналістів вистачає. А от зарплати не вистачає.
Ми вже так навчилися, що можемо зробити газету за пів дня. Нам, наприклад, бажано здати її на ранок вівторка, то в понеділок я збираю всі матеріали. Але бувають технічні труднощі. От зараз я телефонувала і мені кажуть, поки ще не запустили станки.
— Ви маєте на увазі, що випуск газети затягується через якусь поломку?
Олена Івашко, Вечірній Миколаїв
— Так, так. Просто поясню чому це проблема. Тому що сьогодні всі газети – не тільки наша, а і «Південна правда», і «Миколаївські новини» – друкуються тільки в нашій обласній друкарні. І сьогодні (25 вересня, – прим.) нам треба обов’язково доставити газету до другої години дня на головпоштомат, де завжди, зазвичай, сортували газети.
А тепер в «Укрпошті» відбулись якісь логістичні зміни. І тепер всі наші газети везуть до Одеси, де їх сортують, а потім везуть до Миколаєва і тут вже вони розходяться по передплатникам. Такі нововведення ввели з 1 вересня.
— Вам пояснили зим спричинені такі зміни?
— Голова АТ «Укрпошта» пояснив це лише як зміну логістики. Він казав мені про це просто в листуванні. А, наприклад, газети, які виходять в Первомайську, везуть спочатку до Умані. Тобто це зміна логістики, мабуть, по всіх областях.
— Як саме ця ситуація впливає на ваше видання?
— Поки не впливає. Це впливає тільки на передплатників. Це люди, які нам довірились і повірили, що ми будемо виходити по передплаті, яка працює вже з 1 липня. Зараз до нас надходять постійні звернення передплатників з тим, що газета не потрапляє до них навіть протягом тижня. Тобто, про які новини ми можемо говорити, якщо у нас газета за попередній тиждень – 18 вересня – досі не потрапила до деяких читачів. А сьогодні вже 25 вересня. Тобто про оперативність не йдеться.
Наша газета не може змагатися з інтернет-виданнями по оперативності та інформативності. Тому ми в основному публікуємо авторські, ексклюзивні матеріали, які не мають такого часового обмеження. Ну, якось так виходимо. Поки це сказується тільки на предплатниках. Але голова АТ «Укрпошта», пан Смілянський сказав: «А чого вас все турбує? Це наш бізнес і ми так вирішили робити». Але мене не влаштовує те, що передплатники не отримують (газети вчасно, – прим.).
— А як часто ви публікуєте свої газети?
— Раз на тиждень.
— Чи є ще якісь проблеми з «Укрпоштою», логістикою?
— Ну, розумієте, я переживаю, що буде в наступному році. Тому що люди передплатили і сподівалися, що вони будуть за свої гроші отримувати газету вчасно. А гроші не дуже маленькі – один передплата на місяць коштує у нас 36 гривень, а на квартал – 108 гривень. Тобто, наприклад, пенсіонерам, людям похилого віку і малозабезпеченим інколи вигідніше приходити сюди (у кіоск з продажу газет на зупинці Соборній, – прим) і купувати на місці. Один номер коштує 10 гривень.
В чому може бути проблема в майбутньому? «Укрпошта» зараз підняла ціни на доставку на 25%. Вони ж кажуть за те, що вони доставляють, а як вони доставляють, то вже нікого не хвилює. А в наступному році ми змушені поставити іншу ціну, тому що невідомо, чи не піднімуть вони ще ціну у зв’язку з цією новою логістикою.
В наступному році, ми підрахували, передплата коштуватиме 49 гривень. Ми ж не можемо безкоштовно роздавати газети собі у збиток, тому що в нас немає таких заробітків.
— Наскільки ця ситуація є критичною для вас?
— Якщо ми будемо знаходити передплатників, то в принципі нормально. Якщо ми виграємо якісь гранти, то в принципі нормально. Поки виживаємо за рахунок рекламних та напіврекламних матеріалів, і все.
— Як ви розповідаєте свої газети? Куди саме?
— Дивіться, у нас невеликий тираж – менше 100 примірників – викупає колишня така структура Союздрук, яка зараз не працює. Але зараз є підприємці, які мають декілька точок по місту і вони забирають частину тиражу прямо з типографії.
Але, на жаль, є дуже багато скарг від людей, тому що, наприклад, в Інгульському районі у нас немає жодної точки. Тобто дуже мало цих точок. Навіть була точка в центрі міста, на перетині Соборної та Великої Морської, а зараз її немає. Єдине місце – це на ринку, в районі 8 березня. Ця точка дуже активно працює. Там, насправді, окрім нашої газети, продаються всі інші, плюс дуже багато журналів, сканвордів. Але мені кажуть, що після обіду нашої газети там вже немає, вона розходиться.
— Ви вже згадували про заробітну плату, сказали, що її не вистачає.
— Фактично ми працюємо на волонтерських засадах, я вважаю. Своїм працівникам, які є пенсіонерами, я сплачую лише гонорар, відповідно до їхнього внеску в газету. У мене написано, що я отримую 10 тисяч гривень, але я їх не отримую. Виходить, що треба заплатити верстальнику. Це такі нюанси, навіть не дуже хотілося б про це говорити.
— А чи подаєте ви, наприклад, якісь грантові заявки, чи отримуєте гранти?
— Ми працюємо над цим, ми подавали декілька грантових заявок. Поки ми виграли лише зарядну станцію і три потужні повербанки, але це також непогано. На період блекаутів хоч є якась можливість працювати.
Зараз сподіваємося, що щось отримаємо. У всякому випадку це складно, тому що я стала головною редакторкою не так давно, і до цього я працювала журналістом. А головний редактор – це зовсім не журналіст. Це менеджер, організатор, навіть якийсь бізнесмен. Я сама пишу гранти. В мене є бухгалтер, людина з економічною освітою, яка мені допомагає з економічною стороною цих грантів, бо мені, наприклад, дуже складно там розібратися.
— Наскільки в масштабних грантах ви брали участь?
— Той, що ми сподівалися отримати, могли б виділити 900 євро на місяць, і так протягом десь пів року. Але нам прийшла відмова. Я подавала заявку у травні, там треба було надіслати приклади матеріалів, а у нас газета не виходила з початку року. Вона почала виходити 22 травня, а потім вже по передплаті ось з 1 липня.
Ще нам допомогла Національна спілка журналістів України, в яких є такий проєкт, як допомога на вихід першого номеру. Ми їм прорахували все і отримали гроші.
Газета Вечірній Миколаїв
— Як ви вважаєте, яку допомогу вам могли б надати медіаорганізації?
— Це однозначно допомога з заявками на гранти. Я абсолютно розумію, що для цього потрібна якась окрема досвідчена людина. І ми б, звісно, від виграних грантів сплачували відсоток. Але просто ще не до всього доходять руки і мені здається, що саме в цьому можуть допомогти медійні організації.
Потім, наприклад, можна ще ділитися якимись новинами, які будуть корисні. Наприклад, одне видання виграло відносно великий грант. І їм треба було розміщувати матеріали в різних виданнях по Україні. І вони виходили на нас для медійної корпоративної підтримки. Тобто вони розміщують матеріали у нас, вони нам платять з цього гранту, ми їм забезпечуємо висвітлення їхньої теми. Можна ділитися якимись новинами у сфері медіа для тих, хто не такий активний.
— Чи беруть ваші співробітники участь у тренінгах? Чи була така практика?
— Мені здається, що самі для себе вони беруть. Тому що, наприклад, ми списуємося в Телеграмі і я бачу посилання на якісь тренінги. І я намагаюся брати участь.
— Хто сьогодні аудиторія вашого видання? На кого ви орієнтовані? Хто ваші читачі?
— Ми орієнтуємося на малозабезпечених, на пенсіонерів, але дуже часто підходять люди середнього віку. Середнього віку – це 40-50, я так вважаю. Потім, коли почали продавати, то намагалися і молодь залучати. Але вони усі казали: та у нас смартфони. А ми пояснювали, що у нас друкуються такі матеріали, які вони в інтернеті не побачать. Наприклад, про історію кохання Надії та Аркадія, який повернувся з війни.
Ще одна жіночка, більше 30 років їй, підійшла і каже: Боже, а що в нас є друковані газети? Я кажу, що так. Вона купила декілька номерів, ще навіть попередніх.
Читати звикли все ж люди старшого покоління. Але світова тенденція, європейські тенденції свідчать про те, що газети видаються тисячними тиражами. Мені найбільше запам’яталась Греція: люди зранку виходять, п’ють каву і читають газети. І газети там взагалі виходять щоденні, навіть не щотижневі.
— Крім коштів на заробітну плату, якої ще підтримки потребує ваше видання?
— Ми дуже хочемо оновити сайт. Він в нас, скажімо так, старенький, абсолютно не сучасний і не відповідає запитам. В принципі, в нього нормальна адреса сайту, але його треба оновлювати.
І для цього нам треба залучати СММ. Ну, тобто, щоб спеціалісти розкручували його – я навіть не знаю, хто це має займатися, але я розумію, що цим має займатися окрема людина.
А ще є люди, які зацікавлені в тому, щоб допомогти нам і переобладнати цей кіоск. Звісно, ми розраховуємо на їхні кошти, щоб зробити тут інформаційно-туристичний центр, хоча, я розумію, це досі гучно звучить як для нашого кіоску. Для чого це? Для того, щоб продавати тут все про Миколаїв: друковану продукцію, марки, сувеніри.
— Що зараз з приміщенням редакції у міській раді?
— Це питання, яке не має відповіді. Поясню, що відбувалося. Там офіс і наш, і «Південної правди», і «Миколаївських новин». Але вони знаходяться з того боку, де Адміральська, а там були прильоти. Я проходила нещодавно повз і вікна досі забиті.
Управління комунального майна взяло у нас ключі від цих кабінетів. Там сказали, що ми вам відремонтуємо все – мається на увазі поставлять нові вікна. Це в них якась загальна програма була по відновлення, в тому числі в наших кабінетах. Це було десь у червні 2024 року.
Взяли в нас ключі і сказали, будуть міняти вікна. Але останній раз, як ми зверталися до них, то нам сказали, що поки ні, бо якісь там проблеми з фінансуванням. Можливо, була одна фірма заявлена і вона не пройшла цей відбір. Тож ми сподіваємося, що наші кабінети залишилися при нас і їх не відберуть.
Як мені пояснювали, в нас пільгова оренда, тобто ми не платили повністю за комуналку. Можливо, коли нам повернуть ключі, нам повернуть і рахуночки, скажуть платить за електрику і все інше.
Але у нас фактично всі працюють дистанційно. Я працюю вдома. Основна людина, яка відповідає за випуск газети, – верстальник також працює вдома. Бухгалтер працює вдома, а коли треба якісь документи, то ми зустрічаємось десь у місті. Наталія і Олена поки в Одесі, але, можливо, повернуться.
Матеріал виготовлено в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
